Першим ділом, якщо Вас цікавить лише сухі тех. дані маршруту, то, можливо, є сенс проглянути короткий огляд тут, а якщо взагалі трохи влом з буковками - то просто фотки можна глянути тут   Трек та вейпоінти можна стягти тут   (*.plt та *.wpt для Ozi та GPS).   Якщо ж у Вас нема можливості чи бажання возитися з ОзіЕксплоєром, то скріншоти мап з фрагментами треку та вейпоінтами можна глянути тут.

  Взагалі, на це літо в мене в планах трохи на довше вибратися в Карпати, і трохи в глухіші місця. Але не все складається так, як планується, а склався практично повний експромт. Мене запросили пару молодих хлопаків пройтися з ними щось в ролі провідника, оскільки фактично майже всі вони йшли в Карпати вперше. І то чуть не в останній день, і то в кінцевому підсумку їх виявилося лише двох, хоча спочатку збиралося трохи більше...

  Чому піддався тому експромту – на то було декілька причин, в основному приватних, і абсолютно не цікавих загалу, втім дві відносно нейтральні – їх напевно можна згадати – купив недавно GPS і тре було випробувати цей девайс в наближених до реальності умовах та й не виключав, що зимою виникне бажання трохи пройтися, можливо в сторону Петроса, тому було далеко не лишнім поновити в пам’яті навколишні місця (якщо чесно, то пам’яті про ті місця практично не лишилося – був там останній раз років ледь не десять тому, та й то тоді не дуже приглядався за дорогою).

 А раз похід в деякій мірі був розвідкою перед потенційною зимовою вилазкою, то робилася спроба дещо запам’ятати та трохи документувати, і як наслідок – то чом би не поділитися тою інфо, а раптом комусь стане в пригоді...

 Добирання – абсолютний стандарт, якщо мати на увазі з Тернополя до Чорногори - звечора на 675-й Шепетівка – Івано-Франківськ (з Тернополя відходить в 22:18), в 7:15 сходимо в Коломиї (їхати до Франківська в даному випадку особливого сенсу нема – так як фактично то буде трохи повернення назад), в 8:15 – дизельок N 6441 Коломия – Рахів, в 11:35 в Ясені.

День перший, 19 серпня.

   Отже, ми на вокзалі в Ясені. Не знаю, як хто, але я, як тільки сходжу з поїзда, відразу згадую що було забуто - є така фішка. Хоча на цей раз забування можна було б пояснити - похід експромтом трохи спровокував ситуацію, що перед виходом наплічники пакувалися за 20 хв. Взагалі то все несуттєві дрібнички - за скільки часу пакувалися, точніше закидалися наплічники, суттєвим наслідком було те, що шляпи були залишені дома, а небо робило натяки на те, що значну частину часу сонце трохи припікатиме, а два дні підставляти лисину під сонце не дуже хотілося. Появилася думка десь пошукати магазин зі шляпами, пані на вокзалі сказала, що за п'ять хвилин ходу магазин, де є все.. Так з'явився фрагмент треку, що від вокзалу вів в протилежну сторону, і вейпоінт 001 - він відбитий за пару метрів до магазинчику "де є все" на трасі, де за всіма ознаками було щось схоже на автобусну зупинку..

   Відносно "де є все". То в теорії. А на практиці то був досить непоганий продуктовий магазин, а от якщо про "все" - то його було небагато, а якщо й було - то з явним феміністичним нахилом - всякі там хустинки та рюшечки, і нічого, щоби хоч трохи нагадувало шляпи.. Подумалося про газети - щоби зробити з них якісь кашкети, як в старі добрі часи - але газет в тому магазині не читали. Пані з магазину сказала, що за два кілометрі в центрі таки справді є все, але вже маючи досвід відносно двох гуцульських кілометрів я не відважився перевірити чи там дійсно "є все", та й часу не хотілося тратити.

   Повернувся на вокзал, потрохи рушили, втративши майже півгодини часу. Якщо вірити генштабівкам, (кілометрівки, які до пори та часу можна було стягнути з сервера університету в Берклі, на момент написання оцих буквочок ще є тут ) то стежка, по якій можна було б піднятися на хребтик, що веде в сторону Петросу, мала би починатися ледь не в стах метрах від будівлі вокзалу. Вона ніби й була, але перетиналася кількома плотами і йшла через людькі городи (точніше - сінокоси) і без особливої потреби там товктися лишній раз не хотілося. Тому пішли вздовж колії на південь. Метрів через 450-500 наліво вела досить таки наїжджена дорога (wp 004, 12:12, 656 м.н.р.м.), на подвір'ї біля початку дороги був якийсь газда, поздоровалися, перепитали чи то добра дорога на Петрос, газда сказав шо добра, потросили ще великих газет, виявилося що тут читають лише маленькі. Таки прийдеться підсмажувати свою лисину..

   Дорога вела прямо на гребінь хребтика. На генштабівській кілометрівці її немає, а от на мадярських Східних Карпатах вона позначена:

можна клікнути для більш детального прогляту, розмір картинки 90 kb.   Слід сказати про одну особливість тої карти, а може відповідного скану. Якщо зробити прив'язку по вених точках досить точно, то все одно інші фрагменти карти "тікають" іноді метрів до 150-200. Так і тут - ми йшли по дорозі, але якщо вірити карті - то метрів на 100 південніше. Ця карта досить детальна, є позначені і деякі иаршрути, джерела та стежки, яких нема не кулометрових генштабівках, але все таки ліпше точки для GPS набивати по кілометрових генштабівках - в реалі в більшості випадків не буде переащувати метрів 50-80, а от коли точки ставити по згаданому скану - то вони можуть втікнути метрів й на 200-250.

   Через півгодини від вокзалу були на хребтику, можна й швидше, якщо не випитувати в зустрічних газдів великих газет. За пару метрів від дороги, якраз там де повертати наліво - щось похоже на пам'ятник (wp 007, 12:31, 817 м.):

Від того "пам'ятника" за пару метрів на протилежному від вокзалу схилі хребтика починається кладовище - так що факт розміщення пам'ятника саме тут пояснюється просто.. Поблизу "пам'ятника" є щось дуже загадкове та бетонове, схоже на залишки ДОТів. Той же "пам'ятник" трохи в іншому ракурсі тут, ДОТ (правда, інший) - видно краще.  Якщо йти з Ясеня - то "промазати" цей пам'ятник важко, але от коли навпаки - і повертатися в повному тумані - то він може бути гарним орієнтиром, що пора скидатися до вокзалу.

   Метрів через 800 майже по горизонталі по хребту початок маленького підйому, до дороги підступає лісок, по ліву руку метрів за 150 - 200 видно хату, але ознак перебування людей не було помітно, тому вирішили тут поганяти чаї, та щось на зразок легенького сніданку (wp 008, 845 м) . Хвото хати можна глянути тут тут, дуже схоже що то була остання хата по дорозі до Петросу. На годиннику - 12:40. Воду мали з собою, однак по дорозі не дуже бачили, де би можна було б її набрати, хоч не дуже й дивилися. Саме швидше біля хати мала би бути вода, однак не перевіряли.
   Хвилин через 20 рушили, і скоро по праву руку від дороги стало видно три досить акуратних колиби за загорожею (wp 009, 13:18, 858 м.):.

Якщо вірити згаданій раніше карті Східних Карпат трохи нище цих кулиб закінчується підйомник, мабуть то так - ніби трохи проглядалося нище кулиб щось дуже схоже на електричні проводи, хоча самого підйомника не видно. Напевно зимою тут досить гамірно.

   Метрів через 300 по прямій, і десь 500, якщо рахувати пройдений шлях (дорога тут трохи петляє) на локальній висотці - досить симпатична хатинка, дорога проходить в кількох десятках метрів зліва від тої хатинки (wp 010, 13:26, 899 м.):
   Знову майже горизонтальна дорога (на 800м лише десь 45 метрів підйому, і ми майже на вершині локальної висотки (wp 011, 13:39, 944м), пару обгороджених кулиб, нище по ліву руку в долині їх досить багато, але води при дорозі не видно. Дорога бере легенько вниз, на зустрій йде якийсь чолов'яга, запитую про воду. Каже, що буде через кілометр. В мене виникає підозра, що то гуцульський кілометр, але що робити, йдемо далі, скидатися вниз по воду не хочеться, тим більше, що спрага ще не дошкуляє, і до відміченого по карті джерела на полонині Шесса трохи менше трьох кілометрів.
   Метрів через 600 починається ліс і підйом, ще не дуже крутий, але вже й не пологий, не місці роздоріж відбиваю вейпоїнти (wp 012 та 013), пройшли вже майже півтора кілометра, як чолов'яга обіцяв воду, води не видно. Назустріч з горбочка швиденько збігають якихось троє дівуль, майже дитячого віку, з виду явно не місцеві, запитую про воду, отвечают по русски, что они не местные и ничего не знают :-(. Побажали їм щасливої дороги. Потрохи йдемо догори, ліс дуже красивий:

Вже майже не сумніваюся, що раніше чим полонина, води не буде (варіант скидатися в сторону не розглядається). Але це не проблема, в лісі досить комфортно, правда, хлопці трохи вже починають ремствувати про відсутність води, розказую їм. що здоровий чоловік в таких при такій погоді може майже добу обійтися без води, то по перше, а по друге - до полонини, де точно повина бути вода - не більше півтора кілометра, справжніх, не гуцульських.

   Метрів за триста до полонини (підказує GPS, звісно контрольні точки буди набиті з Ozi перед виходом) по ліву руку починає прослуховуватися шум струмка, але вирішуємо все таки йти на полонину - воно ніби вже не далеко. Раптом дорога бере різко праворуч, але оскільки ніби все таки вгору і хоч по траверсі, і ніби не в протилежну сторону, то все таки йдемо по дорозі, попередньо відбивши точку (wp 014, 14:43, 1185 м). Метрів через 200 дорога бере в потрібну сторону і ще через пару хвилин виходимо на полонину (wp 015, 14:48, 1185 м). На початку полонини сидять два гоцули трохи конкретного виду, питаємо про воду, вони в відповідь - чи є сто грам. Сто грам нема, але воду показують. Взагалі є трохи коньяку, але я шось зажлобився, та й не факт, шо то би припало до вподоби - коньяк то на любителя :-). Вгощаю цукерками, не відмовляються, хоча то досить старі хлопаки, навіть в порівняні зі мною. А може беруть для малих. Йдемо до води, вода дуже смачна, зі справжнього гуцульського водопроводу (wp 016d, 15:00, 1250 м):

Хлопці кажуть, що давно такої смачної води не пили. Я з ними погоджуюся, вона дійсно добра. Навіть якщо зробити поправку на те, що йшли ми до води цілий гуцульский кілометр. Вирішили тут поганяти трохи чаї та зготувати обід - тим більше, що пора. І газ з собою - то не тре думати про дрова. Хвилин за 15 щось забулькало в каструльці, перекусили, пару хвилин позагоряли та десь без п'яти четверта пішли далі. На виході з полонини стежку перетинає два потічки, воду можна набирати й тут (wp 016, 017). Саме десь між wp 016d, 016 на карті "Східні Карпати" позначено джерельце, але судячи з усього то напевно початок одного з тих струмків, що на виході з полонини, а не "гуцульський водопровід".

   Початок підйому з полонини досить крутий. На схилі по праву руку пару чоловік збирали чорниці, ми рішили, що душу відведемо потім. Досить скоро підйом став пологішім, через деякий час - майже горизонталь - стежка траверсувала г. Какаразу. Збоку стежки кущі чорниць - достатньо просто протягти руку. Трохи відвели душу, пішли далі. Після чергового повороту відкрився прекрасний краєвид на Говерлу - вона вже позбулася хмар (зранку, коли виходили з Ясені - в стороні Говерли небо було в хмарах):    Друге фото зроблене орієнтовно на чотирьохкратному зумі, знімалося з однієї і тої ж точки, з інтервалом в хвилин 10, і різними апаратами.
   Ідемо потрохи далі, через пару хвилин доходимо до точки, де на карті "Східні Карпати" на схилі г. Какараза позначено джерело (wp 018, 16:49, 1453 м). Його джерелом можна назвати умовно, хоча при біді воду набрати можна було б. Може весною і при дощах картина була і другою, але зараз було те, що є. Тобто за відносно сухої погоди на нього робити ставку не варто, особливо враховуючи що не так давно була полонина Шесса з прекрасними потічками та доглянутим джерелом, та й, трохи забігаючи наперед, скажу, через 2 кілометри по дорозі буде значно краще джерело (wp 020d). Хоча біля цього бідненького джерельця при потребі можна було б поставити палатку - є трохи рівного і безлісого місця, така собі маленька полонинка.
   Далі біля кілометра стежка йде знову майже по горизонталі, тоді бере трохи в право та вниз (wp 2008). Слід сказати, що саме десь біля того повороту мав би бути вихід на хребет, що веде прямо на Петрос, але по перше, ми йшли досить швидко і не помітили відгалуження (стежку оточував досить густий ліс), а по друге планували підйом не по хребту, а трохи зі сторони, так як хотіли роздивитися полонину (чи просто безлісу ділянку), що позначена на генштабівці десь за півтора кілометра на північний захід від вершини Петросу. До тої полонини інтерес ще був в тому, що на її початку була позначена будівля (не факт, що вона збереглася, але тим не менше), і ще від тої будівлі практично по траверсі була стежка до верхів'я р. Кєвеле, орієнтовно метрів 400, з них десь дві третіх по безлісій ділянці. То то ідеї була точка, де саме пізніше перед виходом на Петрос можна було гарантовано набрати воду. Також та полонина чи безліса ділянка розглядалася як одне з можливих мість для ночівлі, якщо не буде бажання йти дальше в перший день.
   Отже, вихід на хребет, що веде на Петрос через Петросул ми прогавили, хоч і не збиралися іти по ньому, і йдемо далі по стежці, що починає незначно скидати висоту. Досить скоро побачили щось середнє між колибою та мисливським будиночком, досить добротний (wp 020K, 17:32, 1427м):

На жаль, ми не роздивилися той будиночок зі середини, напевно даремно, так як зимою до того будиночка був би великий інтерес, так як це останный цілий будинок перед Петросом зі сторони Ясині. Метрів через 200 по стежці після будиночку - джерело (wp 020D, 17:40), GPS показує що воно відносно будинку вище метрів на 30, але то не так - саме біля джерела GPS губив сигнал і міг дати трохи хиби (в моїй можелі нема встроєного барометричного висотоміра і висоту він визначає на основі сигналу від супутників - тобто покази висоти теж можуть гуляти на пару десятків метрів в умовах поганого сигналу. Зараз я згадую, що до джерела був все таки легенький підйом, але метрів 5-8, ніяк не 30.

Також від того будиночку на північний захід метрів через 250 згідно карти мала би по починатися одна з притоків р. Кєвеле, але коли ми йшли, то шум потічка не прослуховувався, хоча тоді був трохи вітер і ми звуку могли просто не почути. Хоча, як на мене - до джерела по стежці набагато зручніше і не треба скидати висоти.
   Метрів через 600 доходимо до тої безлісої ділянки, до якої був інтерес. Це справді полонина, але на жаль - мертва, тобто вся поросла кінським щавлем. Є такий неприємний момент, часом трапляється - і я не знаю, чи то на зовсім, чи є шанси, що полонина повернеться до нормального стану після того, як її полишать люди. На початку полонини - залишки напевно колись симпатичного будиночку, саме швидше це він (або його попередник) позначений на карті (wp 021, 18:08, 1496м):

Зруйнований будиночок	Мертва полонина, за сотню метрів попереду в "воротах" між смереками протікає струмок, про нього трохи далі.

Ці фото вже зроблено ранком наступного дня, будиночок знімався з протилежної сторони, як ми виходили на полонину, тобто при вході на полонину ці руїни мають бути по праву руку, полонина фотографувалася від будиночку.

   А звечора ми тоді трохи порадилися, і вирішили зупинятися тут, хоча як на мене можна було би ще піднятися ближче до Петроса - про те, щоби перемахнути - то надто оптимістично було би - надто часто ми розслаблялися по дорозі. Насамперед пішли по воду, розрахунок був, як я вже говорив, що максимум через 400 м. по траверсі буде верхів'я р. Кєвеле - а там побачимо, чи носитимемо воду, чи трохи переберемося ближче до води, якщо буде гарне місце. Хоча прийшлося йти досить мало - буквально через 150 метрів від розвалин був досить пристойний струмок і воду ми набрали тут (wp 021D, 18:10). Хлопці ходили далі, однак до потічку не дійшли - десь метрів за 200 побачили згарище колиби - від струмка його видно не було і повернули назад.
   Саме рівніше місце було біля розвалин, тому вирішили палатку ставити саме тут. Для початку трохи поїли малини, вона в горах дуже смачна, а тоді взялися за вечерю. Десь саме тоді з під хребтика, що вів на Петрос зі сторони Квасів почулася сопілка, то вечеря вийшла досить естетично приправлена. Повечеряли швидко, часу було ще досить, і я вирішив трохи пройтися в сторону Петросу - розвідати дорогу - так як в ту сторону не зовсім було зрозуміло як йти - видавалося, що там починався жорсткий сухостій і тре було глянути, чи можна йти прямо, чи є сенс обходити.. Хлопці десь йти вже не мали бажання, їм хотілося погрітися біля вогню. Недалеко ще були розвалини якось хліва, майже повністю зарослі травою - ми його спочатку і не запримітили - так що проблем зі дровами не було.
   На тому й порішили - хлопці палять вогонь, а я ставлю палатку та трохи пройдуся, прихопив зі собою фотоапарат в надії, що може повезе сфотографувати захід сонця, тому попередив, що вертатимуся вже за темряви, щоби особливо не хвилювалися, GPS та компас беру зі собою, тобто блуд практично виключений.
   То, що здалеку виглядало сухостоєм, зблизька виявилося цілком прохідною стежкою між деревами, з досить широким просвітом. Виникла підозра, що тут пару раз сходила маленька лавина і знищила слабші дерева.
   Підніматися досить легко, все таки без наплічника, по дорозі трохи скубу чорниці, пізніше почала попадатися зрідка малина - смачнюща.. Внизу рази два зауважую чорничників, одні з досить дрібними дітьми, дивуюся, що вони так пізно роблять тут - все таки до Ясині чи Квасів - хоч й вниз, але годин дві-три буде, а десь через півгодини почне темніти. Вони дивуються напевно ще більше - що то за кент сам напроти ночі повзе на Петрос. Поговорити з ними не вдається - все таки далеченько.
   По дорозі минаю дві горизонтальній тераски, де було би досить зручно ставити палатку (правда, без води), відмічаю їх вейпоінтами (wp 022 19:56, 1566м; wp 023 20:10, 1614м), роблю пару знімків підсвічених західним сонцем хмар, сподіваюся що потім щось буде цікавіше. Крутизна підйому зменшується, скоро виходжу на високогірне болітце (wp 024 20:26, 1675м), вода в ньому досить чиста, особливо коли би перекип'ятити - то взагалі б ніяких проблем не повино би бути, на окраїні болота можна найти горизонтальне і сухе місце, тобто в принципі ставати можна було би й тут. Йду ще вище, майже зовсім темніє, якраз час знімкувати захід, але щось сьогодні сонце рішило трохи пошифруватися і яскравого західного шоу не робити. От пару фот з тих, що зняв тоді:
   Пройшов ще трохи вище, здається що до Петроса вже зовсім близько, однак GPS каже що то не так - майже півтора кілометра по горизонталі та ще метрів майже 300 набору висоти, повертаю назад. Скочуюся дуже швиденько, ліхтариком майже не користуюся - дорогу назад памятаю добре, її можна вгадувати по силуетах дерев, каменіпід ногами ще ледь-ледь видно. Метрів за 250 вже видно вогнище, йду на нього, правда якраз перед тим як побачити багаття трохи зліз в сторону від стежки метрів на 30 - саме тоді й пригодився ліхтарик і трохи побавився в продирання через бурелом. Чи можна було блуданути? Навряд, надто великий контраст був між буреломом та тою вільною стежкою, що піднімався раніше, та й GPS дозволяє вже відслідковувати відхилення в 30 метрів від раніше пройденого треку - то власне був єдиний момент, коли глянув на GPS під час повертання, і то більше для контролю, так як приблизно орієнтувався в яку сторону відхилився та наскільки. Хоча в принципі без девайсу могло бути всяке - блуд, то він має звичку брати тоді, коли й не сподіваєшся, тим більше було вже зовсім темно (пару хвилин по заході небо затягло хмарами і зірки ніякої підсвідки не давали).
   Хлопці розслаблено гріються біля вогню, потрохи збираємося вкладатися. Раптом з темряви виринули три постані - то чергові чорничники вертаються додому, трохи поговорили ні про що, вони пішли далі, ми - в палатку.

далі див. день другий, 20 серпня та день третій, 21 серпня